Зона відчуження

26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства – аварія на Чорнобильській АЕС. Вибух і подальша пожежа на четвертому енергоблоці АЕС у місті Прип’ять змінили Україну на довгі десятиліття…

У результаті чорнобильської катастрофи в Україні стався значний витік радіоактивних матеріалів, що спричинило смертельну загрозу для українців. Найсерйозніші наслідки для здоров’я людини та довкілля проявляються в зоні відчуження, що була створена навколо Чорнобильської АЕС і охоплює площу близько 2,6 тисяч квадратних кілометрів, пише політолог Юрій Федоренко у своєму блозі на Цензор.нет.

Незважаючи на те, що більшість радіоактивного забруднення залишилася в межах регіону, де сталася катастрофа, деякі радіоактивні елементи було поширено на значні відстані повітряними потоками, і їх можна виявити в багатьох частинах Європи і навіть в інших частинах світу. Фахівці порахували: повністю радіоактивний фон у Чорнобилі зникне тільки через 240 тисяч років. Саме стільки знадобиться для розпаду плутонію та інших радіонуклідів.

Офіційно заявлена кількість жертв катастрофи в Україні становить 4 000 осіб, але деякі організації стверджують, що кількість загиблих може бути значно вищою. Фахівець із радіобіології професор Мюнхенського університету Едмунд Ленгфельдер оцінює кількість загиблих ліквідаторів у 50 000 до 100 000. Аналогічні дані наводить і міжнародна організація «Лікарі проти атомної війни». Британська газета «Guardian» називає ще більшу кількість жертв: вона заявляє що жертвами катастрофи могли виявитися до 500 000 осіб. Величезна кількість людей продовжують страждати від радіаційних захворювань, таких як рак, що може призвести до додаткових смертей у майбутньому.

Незважаючи на безліч довготривалих експертиз та розслідувань, остаточний винуватець ядерної катастрофи так і не був визначений. Страшна аварія була викликана цілою низкою чинників, включно з конструктивними і технологічними недоліками реактора, порушенням технологічних процедур, недостатньою підготовкою персоналу та іншими проблемами.

Безліч судових процесів, у результаті яких було призначено певні покарання та компенсації, але повної відповідальності за цю катастрофу досі ніхто не поніс. Визначити конкретних винуватців катастрофи важко, оскільки це був складний технічний процес, на який впливало багато факторів.

Безальтернативним є лише один висновок – катастрофа сталася в рамках тоталітарної системи, де наукові та технічні рішення ухвалювали без належної уваги до безпеки та соціальних наслідків. Однією з причин була конструктивна недосконалість реактора, який використовував графітовий модератор, а не воду, як в інших реакторах цього типу. Це призвело до того, що під час аварії реактора відбулося не тільки ядерне розщеплення, а й горіння графіту, що посилило викид радіоактивних матеріалів.

Розробка горезвісного реактору РБМК-1000 була здійснена на заводі імені І.І. Чернишевського в Санкт-Петербурзі. Недосконалість виробу «коштувала» Україні близько 180 млрд доларів на момент 25-річчя аварії. На той же час, статус постраждалих мали понад 2,2 млн українців, з яких 255 тис. – учасники ліквідації наслідків аварії. Починаючи з 27 квітня 1986 року із Прип’яті та Чорнобиля евакуйовано близько 91 тис. осіб.

Кремль постійно говорить про те, що саме сучасна росія є спадкоємицею срср. То чи не завинила росія перед Україною за смерті українців ще у далекому 1986 році? Як до цього завинила за часів революції 17-го, Голодомор, Другу Світову Війну… Але, замість покаяння, кремль лише поглибив свою провину, розпочавши безпідставну агресію у 2014 році та перевівши її у повномасштабну криваву фазу з лютого 2022 року.

Зараз Україна отримала шанс розтрощити ворога та потім спитати з нього за все, за десятиліття погроз, утиснень та шантажу, за горе та смерті українців на поталу дурних амбіцій псевдоімперських царьків. І росія змушена буде відповіти, бо в неї немає іншого вибору. Як і немає вже самої росії, якою так звикли пишатися «узькі». Путінські болота перетворилися для всього світу у «Зону відчуження». Але свою, Чорнобильську, ми вичистимо та відбудуємо. А от москалі свою – навряд чи…